Пам’яті жертв Голодомору: геноцид, колективізація та розкуркулення у Мерефі

Дар´я Левченко, Владислав Слобожанський 28.11.2021 у 15:31 588

Щорічно в останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів. Цьогоріч національний день пам’яті припадає на 28 листопада. Що передувало геноциду українського народу 1932-1933 років та як влада придушувала повстання проти колективізації – читайте у матеріалі.

 

Пам’яті жертв Голодомору: геноцид, колективізація та розкуркулення у Мерефі

Передумовою геноциду українського народу став масовий опір селян насильницькій колективізації. З 1929 року Мерефу, як і всю Україну, охопили селянські повстання.

Що таке «примусова колективізація» та хто такі «куркулі»?

Політика колективізації та розкуркулення являла собою створення великих колективних господарств на основі селянських дворів, які отримали назву колгоспи. Врожайність, яка очікувалась, була збільшена на 150 %. Кінцевою метою колективізації було вирішення «проблеми зерна» кінця 1920-х років. Крім того, вона повинна була знищити ворогів робітничого класу, яких називали куркулями. Спочатку ними вважали заможних селян, проте пізніше, після проголошення нової політики Сталіним у грудні 1929 року, так стали звати усіх селян, які відмовлялися підкорятися політиці більшовицької партії. Сама ж ідея створення колгоспу була сприйнята селянством як повернення до кріпацтва. Простими словами, радянська влада насильно змушувала селян вступати до колгоспів і забирала у них хліб та худобу.

Селянські повстання 1929-1930 років

Боротьба з «куркулями» та колективізація породили на теренах України масові протести селян. У Мерефі вони також чинили супротив новій політиці більшовиків. Були й ті, які добровільно вступили до сільських активів, ставши знаряддям «червоного терору».

Так, за відомостями від тодішнього Мереф’янського райвиконкому до виконкому обласного в період з 01 січня 1929 по 01 січня 1930 рр. була вказана кількість осіб, що «приймали участь в останніх політичних кампаніях» – 124 активи. Усі з різних соціальних станів (на які було прийнято ділити населення). Цікаво, що найбільш завзятими більшовиками виявилися бідняки та службовці – їх у звіті налічується відповідно 65 та 33 особи.

Під час боротьби проти колективізації мали місце й так звані «куркульські терористичні акти». Частіше за все - підпали. Так, згідно з документами 1929-1930 років, мерефянські «куркулі» тричі підпалювали колгоспи.

Іноді протестуючі вдавалися й до більш радикальних дій. Неподалік Мерефи під «пересічний вогонь» потрапив голова Утківської сільради. У відповідь на жорстокі продовольчі реквізиції зі сторони влади, селяни вирішили «покарати» одного з її представників. У документі йдеться:

«23 листопада 1929 року в селі Утківка, Мерефянського району, голова сільради Курачинський Семен повертався додому з комсомольских зборів, і як тільки увійшов у двір, по ньому було зроблено два постріли, з яких одним поранено Курачинського в праву ногу»

Після цього Пленум Утківської сільради поклопотав про виселення з України «чотирьох бандітьских та злосно настроєнних кулькульских господарства». У свою чергу, горезвісному голові органи влади виділили допомогу в розмірі більше 200 карбованців.

24 листопада, неподалік у Вовчанському районі стається ще один напад. Товариш Тереньов, який «викривав куркулів, що зривали хлібозаготівлі, та виявляв захований ними хліб», отримав від «обкраденого» селянства кулю у груди. Ніхто не хотів віддавати нажиті нелегкою працею харчі владі.

Більшовики, помстилися селянам які чинили спротив під час колективізації трохи пізніше. В 1932-1933 роках.

Плани по хлібозаготівлі на 1932 рік був непосильним для деградуючого сільського господарства. На Харківщині з 356 млн. пудів урожаю вдалося зібрати лише 136 млн.

Саме у 1932 році виходить славнозвісний «Закон про п’ять колосків», за якого розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом’якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. Фактично людям було заборонено володіння їжею.

Тоді 11 листопада Раднарком УСРР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі», яка буквально дозволяла органам місцевої влади репресії та знущання над селянами. А 18 листопада ЦК КП(б)У видав постанову «Про заходи по посиленню хлібозаготівель», що стало відправною точкою геноциду українського суспільства.

Комісії з Москви на чолі з Молотовим змусили місцеві партійні організації вдатися до жорстоких репресивних заходів, викачати з села усі їстивні продукти.  Спроби селян уникнути неминучої смерті шляхом втечі були заблоковані розставленими повсюди так званими "заградотрядами" із працівників ГПУ та мобілізованих у містах комсомольців та комуністів. Подібних військових операцій з огородженням територій в інших голодуючих місцевостях СРСР не було.

Цинічність радянської влади по відношенню до голодуючих селян лякала. У той час, коли люди помирали десятками тисяч, газета "Харківський пролетар" від 24 грудня 1932 року публікує матеріал про "практичну допомогу" харківських робітників селянам Мерефи, у якому йдеться:

«Канатка зуміла як слід мобілізувати робкорів на практичну допомогу в боротьбі за хліб. Робкорка Груньова, наприклад, працюючи в бригаді села Мерефа, знайшла не одну сотню пудів хліба, захованого куркулями, допомогла селу виконати план хлібозаготівлі на 101%»

Між тим, серед місцевої влади знаходилися шахраї, які розкрадали й державу. У селі Артемівка 15 лютого 1933 року було викрито злочинну групу з 5-ти осіб, головуючих у фіктивній сільхоз артелі "Червоний-маяк", та співучасників з Мереф’янської міськради, чиновника з "Укрсільінхарчу", та члена Колегії НКЗ.

Артель існувала на підробних документах, завдяки чому й витягувала з більшовиків продукти нібито для виробництва кондитерських виробів, а насправді використовували їх для особистих цілей.

Новий перший секретар Харківського обкому КП(б)У Постишев, виступаючи 4 лютого 1933 р. на об’єднаному пленумі Харківського обкому та міському КП(б)У, констатував: "Ви знаєте, що хлібозаготівельна кампанія поточного року проходила і на жаль досі ще проходить на Україні край незадовільно. Держава не отримала тієї кількості хліба, якої вона мала всі підстави очікувати від України, не кажучи вже про те, що у відношенні термінів виконання хлібозаготівельного плану партійні організації України, в першу чергу парторганізація Харківської області, ідуть далеко не на першому місці в Союзі".

За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 р. у в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тисяч чоловік.

Інформацію надав: історик, співробітник Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського Інституту Національної Пам’яті - Едуард Іванович Зуб.

Читайте також: Загадка забутого пам’ятника на мереф’янському кладовищі

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини