День у історії міста: 6 січня більшовики захопили Мерефу

Дар´я Левченко, Владислав Слобожанський 06.01.2021 у 16:12 693

6 січня 1919 року на території Мерефи велася запекла битва за місто між арміями УНР та більшовиків. Детальніше у матеріалі.

День у історії міста: 6 січня більшовики захопили Мерефу

3 січня 1919 року в ході повномасштабного більшовицького наступу на Українську Народну Республіку війська Антонова-Овсієнка увійшли до Харкова. Подальша перспектива наступу більшовиків на південь була відкрита. Далі, за їхніми планами, армія повинна була вийти до Катеринослава (нині – Дніпро).  6 січня 1919 року більшовицька армія розбила спроби контрнаступу військ УНР та захопила Мерефу. Армія УНР поступово відступила з Лівобережжя.

Козак другої чоти кінної сотні другого куреня Богданівського полку дієвої армії УНР Валентин Сім'янцев

Козак другої чоти кінної сотні другого куреня Богданівського полку дієвої армії УНР Валентин Сім'янцев у своїх спогадах "Роки козакування" згадував:

"З Мерефи в напрямку на Харків залізниця проходить поздовж малої річечки в широченькій долині, між горбами, вкритими полями та перелісками. Може з кілометр від станції було якесь сільце(прим. ред. - мова йде про Артемівку). Там і залягала піхота Богданівського полку. Перший курінь вже вночі виступив у напрямку на Харків, і вже ранком наступного дня зв'язку з ним не було»

По 3-ій годині після полудня полк бився уже понад дванадцять годин. Ряди старшин та козаків рідшали. Командира другого куреня було поранено.

«Збірним пунктом для кінноти в останній стадії бою була перша залізнична будка-сторожка між селом, де була залягала частина нашої піхоти, і Мерефою. Там же був і штаб полку, а перед будкою розташована була артилерія - чотири польові гармати. Там же затримані були кулеметники в час відступу. Ешелон, що стояв тут же, забрав піхоту і скоренько від'їхав у напрямку до станції Мерефа. Штаб полку, артилерія, кулеметники і кіннота залишилися біля будки. Вогонь ворога ніби помалу вщухав, а гармати зовсім замовкли. Тільки большовицькі кулемети сікли з горбків по ешелону та по будці, але так високо, що тільки гілочки з дерев сипалися на кінноту, що була сховалася за будкою та в садочку»

Артилерії наказали приготувати шрапнелі, кулеметникам - бути готовими до вогню.

«На хвилю стало зовсім тихо й з боку ворога, бо у нас уже давно було все застигло в напруженому чеканні. А потім з обох боків, з горбків посунуло таки дійсно "видимо-невидимо", як сарани, большевицького війська - китайців. Воно потоком заповнило по береги вуличку й котилось на нас з якимсь гудінням, наче вода з прорваної греблі. Хвилини очікування, здавалось були довгі, довгі. Очі всіх були скеровані на командира»

Більшовики наближалися, у Артемівці знову почався бій.

«"Коноводи, коней!", - ця команда привернула дійсність. Кулеметники залишили саме погнуте залізо. Гармаші повитягали замки з гармат, - ці вже ніколи не стрілятимуть: відпочили своє. Не оглядаючись, кроком від'їхав відділ у напрямку станції Мерефи»

Фото Н. Махно і П. Дибенко в березні 1919 р. на станції Долгінцево

Командир більшовицької групи Павло Дибенко у «Літописі революції» згадував події 6 січня 1919 року так:

«На світанку чотири петлюрівські курені почали наступати на Харків від Мерефи. Їхні передові частини успішно просувалися вперед. Мій загін близько 11 годин відкинув передові частини петлюрівців і став до бою з головними силами. Щось о 13 годині петлюрівським частинам пощастило обійти наш лівий флянк. Становище ускладнювалося. Один із куренів кинувся до бронепоїзду "N10". З дистанції 1 1/2 до 1 км. бронепоїзд зняв по куреню, що обходив, згубний гарматний та кулеметний вогонь. За пів години курінь, що обходив флянк, розпорошено і він поспішно відступав напрямком лісу»

У своїх спогадах Дибенко називав «петлюрівців» упертими противниками, не готовим відступати. Під час їх контратаки, яка розпочалася близько 16-ї години вечора 6 січня, більшовицький загін помітно рідшав та слабнув. Проте вирішальну роль у цій запеклій битві зіграв бронепоїзд "N10", що продерся на територію петлюрівців та завдавав значної втрати армії УНР, яка, незважаючи ні на що, протрималася аж до вечора.

«Щось о 18 годині наш партизанський загін почав обходити ворога з правого флянку. Охоплювання флянку йшло успішно й петлюрівці почали поспішно відступати напрямком на ст. Павлівську. Отже, о 19 годині ст. Мерефа була в наших руках. В цім бою ми захопили понад 200 чоловік полонених, 6 гармат, кулемети й інші трофеї", - згадував Дибенко.

              Підполковник Дієвої Армії УНР Степан Самійленко

А ось так про ці події писав у свої спогадах «Дні слави» підполковник Дієвої Армії УНР Степан Самійленко:

«Одного дня роз'їзд доніс, що чималі сили большевиків посуваються в наш бік, перебуваючи лише у двох верствах від Мерефи. Проти них був висланий піший курінь на чолі з командиром, сотником Римбаковським. В тяжкому бою з переважаючим ворогом командир був поранений, а також два старшини та кілька козаків. Курінь відступив, забравши своїх поранених і пославши повідомлення про свій відступ до штабу полку»

Але повідомлення про відступ до штабу так і не дійшло. Його перехопили більшовики.

«Увесь полк спокійно перебував на станції Мерефа. Саме в цей день, з наказу поручника Сафонова, коменданта станції,  нагріли лазню, та кулеметна сотня пішла купатися. Козаки сиділи в лазні розібрані, коли раптом почули на станції стрілянину. Дехто встиг сяк-так одягнутися, дехто вибіг в самій білизні, з одежею під пахвою. Всі бігом з лазні до кулеметів, а надворі зимно! Дивимось, а большевики уже майже коло самої станції і відкрили по нас сильний рушничний та кулеметний вогонь. Большевиків від Мерефи відбили, але триматися там довше не було як, бо за відомостями нашої розвідки, переважаючі сили ворога наступали з боку Харкова"

*Матеріали зібрані та опрацьовані Владиславом Слобожанським

Читайте також: Пам'яті жертв Голодомору: геноцид, колективізація та розкуркулення у Мерефі


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини