Майор Алтунян, інженер-радіоелектронник, син військового за причетність до ініціативної групи захисту прав людини в СРСР на хвилі «празької весни», тобто введення 1968 року радянських військ до Чехословаччини, був виключений з партії, звільнений з армії і арештований. Покарання відбував у сумнозвісному Кучино, де утримували особливо активних дисидентів, зокрема, і Василя Стуса.
Довгий час сидів разом із засновником Української Гельсинської Спілки, літератором, під час війни – політруком прифронтового госпіталю Миколою Руденком.
Він став народним депутатом ще радянської Верховної Ради України у рік власної реабілітації. Тоді кандидатів висували за мажоритарними округами. Рухівця Алтуняна підтримали виборці 522-го мікрорайону Харкова (тепер трагічна Салтівка), а також Товариство української мови імені Тараса Шевченка. Складний округ, де мешкали містяни в першому поколінні, працівники численних харківських заводів з батьківськими городами-садками за окружною. Вони повірили саме такому потенційному захисникові власних щоденних інтересів. Захищає кримських татар? То, може, і нам допомагатиме.
Представляв інтереси харків’ян у вищому законодавчому органі України від 1990 до 1994 року. У Верховній Раді входив до опозиційної Народної Ради, був членом фракції «Безпартійні». Крім того Генріх Алтунян працював у двох Комісіях Верховної Ради: Комісії у справах ветеранів, пенсіонерів, інвалідів, репресованих, малозабезпечених і воїнів-інтернаціоналістів та Комісії з питань оборони і державної безпеки.
Вулиці Алтуняна в Харкові немає.
Слухати подкаст тут:
