Тут дух минулих часів, радянська епоха

У червні 1990 року між центральною владою Молдови та Придністровським регіоном виник збройний конфлікт, причиною якого стали, зокрема, проблеми зі статусом російської мови. Унаслідок бойових дій у Бендерах загинули сотні мирних жителів, тисячі дістали поранення. Результатом цього протистояння стало утворення Придністровської Молдавської Республіки (ПМР), державний статус якої досі не визнає жодна країна світу.

Після цих подій одесити, які раніше вважали придністровський регіон Молдови мало не передмістям Одеси, куди можна було з'їздити по фрукти, вино, коньяк і цукерки, практично забули про своїх сусідів.

Із початком повномасштабної російської агресії проти України погляди й думки одеситів, як ніколи раніше, знову звернулися до Придністров'я. Саме звідти росіяни планували завдати удару по Одещині, одночасно атакуючи з моря та з боку Миколаєва. Збройні сили України зупинили ворога на підступах до перлини Чорного моря, і російські війська не наважилися розпочати наступ на Одещину з боку Тирасполя та Бендер.

За ініціативи моїх одеських друзів, які мають родичів у Тирасполі, мені порівняно недавно вдалося побувати в Придністров'ї.

ЗАЛИШИЛИСЯ ТІЛЬКИ СПОГАДИ

Столиця Придністров'я зустрічає нас зеленими парками й скверами, чистими вулицями, неквапливим ритмом і спокоєм провінційного міста. Проїжджаючи центром Тирасполя, мимоволі згадуєш минуле: вулиці тут мають назви Радянська, Комуністична, 25 Жовтня, Леніна, Карла Маркса та інші — усе в дусі будівничих колишнього комунізму. Місто прикрашене прапорами ПМР і гаслами на честь Росії. Кульмінацією цього параду радянського минулого стала скульптура Леніна на величезному постаменті перед будівлею уряду та парламенту ПМР.

Якщо не заглиблюватися в політичні суперечки, то, прогулюючись вулицями Тирасполя й Бендер, проїжджаючи селами та селищами, можна побачити звичайне життя мирних людей, мальовничу природу вздовж Дністра, квітучі сади й городи. Колись на берегах Дністра діяли міжнародні дитячі оздоровчі табори. А сьогодні від колишньої величі залишилися лише скульптури піонерів серед занедбаних алей, на тлі зруйнованих спортивних майданчиків і спорожнілих комплексів.

Хочу особливо наголосити: на побутовому рівні придністровці, з якими ми спілкувалися, були дуже привітними й доброзичливими, коли дізнавалися, що ми приїхали з України, з Одеси. Більшість наших співрозмовників розповідали, що колись мали в нашій країні, а особливо в Одесі, чимало родичів і друзів.

Запам'яталася зустріч із весільною процесією на одній із вуличок Бендер. Наречений і наречена, прийнявши наші українські вітання, розповіли, що мріяли частину свого медового місяця провести на чорноморському узбережжі у своїх одеських друзів.

Однак під час ближчого спілкування з місцевими жителями відчувається і роль Росії в цьому регіоні, і вплив інформаційного простору, основу якого становлять російські телеканали. За словами місцевих журналістів, до початку війни українське телебачення було представлене в місцевому ефірі кількома каналами. Тепер усе це залишилося в далекому минулому.

У зв'язку з цим варто згадати, що в Бендерах минули шкільні роки президента України Петра Порошенка. Тут він навчався в гімназії № 2, а також займався боротьбою в місцевій спортивній школі. До весни 2014 року портрет українського лідера гордо прикрашав Дошку пошани серед портретів інших випускників уславленої спортивної школи, вихованці якої здобули чимало титулів чемпіонів світу та Європи.

«Коли розпочалися події на Донбасі, до мене звернувся педагогічний колектив школи з проханням зняти з Дошки пошани портрет Петра Порошенка, — розповів під час нашої зустрічі її директор Йосип Геріс. — Одностайним рішенням усіх тренерів ми виключили вашого президента з числа почесних вихованців Бендерської дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву».

Варто також додати, що в минулі роки вулицями Бендер їздив мікроавтобус із написом «Фонд Петра Порошенка». Його подарували Українській гімназії Бендер. Він і сьогодні возить гімназистів до школи та розвозить їх додому. Щоправда, напису на ньому вже немає. Кажуть, стерся…

ЖИВЕ ДУХ КОЗАЦТВА В УКРАЇНІ

На тлі антиукраїнської політики кремлівської влади в Придністров’ї, де навіть написи на автобусах із прізвищем президента України «стираються», мою особливу увагу привернула гранітна плита перед стінами фортеці в Бендерах. Її встановили на честь ухвалення Конституції гетьмана Пилипа Орлика.

Поруч — пам’ятники полководцям Суворову та Кутузову, які поклали на полях битв значно більше російських солдатів, ніж було втрат у противника. Колись цей невеликий меморіальний комплекс задумувався як уславлення російського войовничого духу у війнах проти Османської імперії.

Але тепер, коли я опинився в цьому сусідньому регіоні, відбулося дивовижне накладання двох епох. За моєю спиною — події 1710 року, коли козацьке військо затвердило договір між обраним гетьманом, козацькою старшиною та Військом Запорозьким. А в моїй свідомості — сьогоднішня російська агресія проти України.

Варто замислитися над тим, що цей документ, по суті, втілював українське уявлення про свободу й демократію в законодавчій формі. У ньому передбачалося не лише закріплення козацьких прав, а й визначення ролі регулярних рад, розмежування повноважень між гетьманською владою та судочинством. Було встановлено навіть контроль над державними фінансами Війська Запорозького.

Звичайно, можна зауважити, що ці права були призначені передусім для козацької політичної еліти, а не для всього населення. До того ж понад три століття, сповнені воєн, революцій, імперій, поразок і відроджень, відділяють Україну XXI століття від українського козацтва 1710 року.

І все ж я замислився над тим, чи можна простежити певну лінію впливу тієї далекої епохи на події трьох десятиліть української державності, а надто — на майже п’ять років війни з Росією. Безумовно, історичні обставини тоді й тепер різні. Але варто наголосити: у ті далекі роки українські козаки, опинившись у вигнанні після поразки Мазепи та Полтавської битви, не відмовилися від ідеї власної державності.

Можливо, саме від тієї події так виразно простежується живучість історичної пам’яті. Слова, записані козаками на чужині понад три століття тому, й сьогодні так само гостро ставлять перед нашою державою та кожним українцем запитання: що означають для нас свобода й незалежність?

Відповідь на це запитання Україна вже дала всьому світові — і під час своїх історичних Майданів, і особливо переконливо в роки боротьби проти російської агресії.

Якщо понад триста років тому українці, перебуваючи у вигнанні, вже уявляли майбутнє своєї країни, то сьогодні, перебуваючи на власній державній території, ми тим більше віримо в успішний розвиток вільної та незалежної України — рівноправної учасниці європейської спільноти та майбутнього повноправного члена Європейського Союзу.

І жодні агресори не зможуть стати нам на заваді!

Залишається лише замислитися: на якому етапі демократичного розвитку перебуває сьогодні Росія? І що змінилося в цій країні за той самий історичний період?

Можна констатувати, що система насильства й придушення вільної думки, яка існувала тут триста років тому, а то й п’ятсот — ще від часів Івана Грозного, — у багатьох своїх проявах збереглася й досі. Змінювалися лише назви установ і каральних органів: опричнина, Таємна канцелярія, Третє відділення, ЧК, ОДПУ, НКВС, КДБ, ФСБ… А Путін і його наступники цієї політичної традиції знову й знову надають нового життя, спираючись на підтримку значної частини населення, яке отримує інформацію переважно з контрольованих державою джерел.

…І ВПИСАВСЯ БАРОН МЮНХГАУЗЕН У ЦЮ ІСТОРІЮ…

Одного разу, приблизно чверть століття тому, один із жителів села Паркани, копаючись на власному городі, натрапив на старовинне гарматне ядро. Знайшлися люди, які припустили: а раптом це саме те ядро, на якому знаменитий барон Мюнхгаузен колись здійснив свій неймовірний політ над Бендерською фортецею? Звісно, довести це неможливо. Але навіщо нам, мандрівникам, завжди потрібна абсолютна достовірність? Іноді легенда сама стає частиною історії.

Так біля Бендерської фортеці з’явився пам’ятник знаменитому фантазерові — ядро, на якому сьогодні може «політати» кожен охочий. Я теж не втримався й видерся на встановлене зверху мотоциклетне сидіння, щоб хоча б на мить відчути себе учасником цієї фантастичної історії.

І ось, сидячи верхи на ядрі, я несподівано спіймав себе на думці: адже брехня буває зовсім різною. Мюнхгаузен брехав красиво. Він розповідав свої неймовірні історії, щоб здивувати, розважити й розсмішити.

Але існує зовсім інша брехня. Та, яку виголошує не казкар, а керівник держави. Брехня, що багаторазово повторюється з телеекранів, поширюється державною пропагандою і поступово перетворюється для мільйонів людей на «офіційну правду». Я маю на увазі президента Росії Володимира Путіна.

Особливо яскраво його талант до неправди проявився з 2014 року, коли в Криму з’явилися озброєні люди без розпізнавальних знаків — ті самі, яких згодом назвали «зеленими чоловічками» А потім, у лютому 2022 року, світ почув нові пояснення: мовляв, Росія прийшла захищати Донбас, проводити «демілітаризацію» та «денацифікацію» України. Водночас 

Путін запевняв, що Росія не збирається окуповувати українські території. Відтоді подібних заяв накопичилася величезна кількість. Немає сенсу навіть намагатися створити остаточний «лічильник брехні» Путіна. Набагато важливіше інше — сама система, у якій брехня стає інструментом державної політики.

І тут Мюнхгаузен раптом постає перед нами майже як символічна постать. Барон летів на гарматному ядрі — і ми розуміли, що це казка. Путін говорив про «зелених чоловічків» — і це вже була зовсім не казка.

Сидячи на цьому ядрі біля Бендерської фортеці, я мимоволі подумав: як символічно, що на тлі пам’яток, пов’язаних із російською військовою історією та її агресивними сторінками, поруч опинився саме Мюнхгаузен. Він вигадав політ на ядрі. А сучасна російська державна пропаганда навчилася робити дещо набагато небезпечніше — змушувати людей вірити в неймовірне, навіть коли справжня реальність лежить перед їхніми очима.

Між цими двома видами брехні — принципова відмінність. Після оповідей Мюнхгаузена можна було сміятися.

Після російської державної брехні доводиться рахувати загиблих.

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:

Телеграм Фейсбук Інстаграм

"Громада. Груп" - незалежне медіа Харківщини, команда якого працює в складних умовах прифронтового регіону. Підтримати 

 медіа та долучитися до Спільноти Громади можна за цим QR- кодом: